Іти поміж людей і залишатись не помітною.Це майже не можливо.А шкода…Дуже…

Чуєш.Мені дуже шкода,що ти не змогла зрозуміти мене тієї миті.

Ти б щось сказала. Щось переконливе, можливо. Ти це вмієш...Правда ж?

«Давай краще до вікна…»

«Оу.Ти як завжди.Романтикааа.А.буде сидіти і дивитись у вікно.»

І почалось….Розмови. Наші безглузді задушевні розмови.

Мені сподобалось як ти почала казати про нього….Так…так переконливо…Я не витримала…Розумієш. Не змогла стриматись, щоб не спіймати щось для себе.

Ти така тендітна. Така складна і тяжка  в одному обличчі стільки лиць .

Я була трохи злякана, коли слухала тебе. Така сила нескінченних слів і емоції. Їх було неймовірна кількість.

В тебе  є цілі. Є бажання. Є реальне бачення речей.

Мені стало не по собі. …

«Знаєш….в мене нема майбутнього».

Дідько,в мене його дійсно нема.Я його не хочу.Це непотрібна чорна манна. Яку я навіть в своїх снах не хочу бачити. Розумієш?Дівчинко!Розумієш мене?!...Я її не хочу.

«Тобі комфортно жити серед людей?»

Мені ні…Зовсім ні. Мені боляче і страшно.В мене немає захисного плаща. не має шолому.  А навіть ,якщо і є.Я не знаю,коли потрібно його вдягти на голову.Аби оборонити себе від словесної загибелі.Вони погублять тебе. мене.Тільки ти виживеш...Бо тебе вчили. Ти цього хочеш.Я ж–ні.

Я не хочу так…Так серед них…Самотня…Без тих,задля кого, я в цьому гнилому світі ще дихаю і вдихаю повітря.

Вони забруднили повітря.Вони вбили природу.Вбити таких комах ,як ми їм нічого не варто .

Навіть ти…Ти будеш вбивати собі подібних, для того щоб вижити.

Мені боляче тут….

«Я тобі розказала те, що не розказую нікому. Скажімо, я тобі вилила душу.»

Я берегтиму це.Але не віритиму.Пробач.Ти ж сама казала«Це нормально»

 А далі дощ скінчився….і скінчились слова….

Хоча ні…Вони ніколи не закінчаться.

«Нам шкідливо заходити в подібні місця і пити каву. В котре я це вже кажу?Скільки це вже повторюється?»=)

«Кумедна»