21:42 Взято для себя.От себя отнято. |
| "...настав час замовкнути і дивитися на своє кіно.Напевно,це у передчутті грози та зливи травневої задухи,сповненої квітів дерев-поки лише алхімічного шлюбу дерев ,-на прозорий холод -холод у хребті весни на початку переймів літом.Нічого містичного-лише кольори стали яскравішими.Набагато яскравішими...Контрасти хворобливо загострилися ,ніби очі протерли зсередини і зовні,як шибку,чи екран,чи монітор...І музика залунала знову-без розшарування на партії,теми,окремі ноти.Це кіно про-ні,не про розлуку,-саме Прощання.Без жалю й пожадливості спогадів-прощання перед подорожжю без нічого,невідомо куди,але без вороття,-туди,в серце літа,в літо серця,де нема нічого знайомого. Коли мізки не лізуть своїми моцаками всередину всього,що помічає погляд,-так,ніби одразу впізнають(влучне,хоча й порожнє слово-ідентифікація).Циганка біжить до вбиральні Макдоналдса, тримає обома руками круглий живіт,ніби щось ,абияк пришите до неї,важке і велике. На людей падають пелюстки вишень.Собаки вдають,що померли просто на тротуарі.Сліпі тролейбуси хапаються своїми культями за електричні дроти.Сонце синіє,на ньому зблискують плями,іскри,жилки. Прощавай,у мене немає часу на шкодування з приводу своєї ідіотської поведінки.В моєму серці досить літа,досить любові,щоби простити себе,забути тебе таким,яким тебе створив мій мозок,залишити тебе частинкою свого світу-без спогадів і жалю..." (с)Світлана Поваляєва."Ексгумація Міста" Для яскравого світла тебе в мені трохи мало. В телефонному номері багато цифр.Вони відзвонюють кожний стук серця. Без болю. Дякую за це. Без краплі страху.В свої очах. Для тебе мене мало. Для інших досить,щоб задихатись їхніми словами. Я видихла своє літо. Без тебе. Дякую. На порозі чекає осінь.Моя криклива осінь. |
|
|
| Всего комментариев: 0 | |